«Та, що носить у душі вічність»
(до 95-річчя Емми Андієвської, авторки віршів, казок, оповідань та романів
у стилі сюрреалізму, а також талановитої художниці)
Вона – сюрреалістка, візіонерка, феміністка та чайлдфрі, прихильниця езотерики й фантасмагорії. А ще емігрантка, адже більшу частину свого життя прожила за кордоном, у Німеччині. Проте й досі з любов'ю називає Україну "своїм раєм". Свої тексти Андієвська пише виключно українською – на закиди про щось інше ж категорично показує "фіґу". Якщо хтось колись з нею побачився раз, ніколи не забуде: не лише через її яскраву зовнішність, але передусім через феєричну харизму.
12 березня 2026 р. в читальному залі філологічної літератури та видань іноземними мовами наукової бібліотеки відбулося засідання Філологічної комісії Тернопільського обласного осередку НТШ.
Ясна зоря її життя
(до 170-річчя від дня народження Софії Федорівни Русової – української педагогині, просвітительки, літературознавиці, громадської діячки)
«Бути гарним педагогом – це бути
справжнім реформатором майбутнього
життя України…» (С. Русова)
18 лютого 2026 року людство відзначає 170 років від дня народження Софії Русової – видатної педагогині, просвітительки, громадської діячки, перекладачки. Ім'я Софії Ліндфорс-Русової (1856–1940) належить до найкращого цвіту українського жіноцтва поруч з такими іменами як Олександра Єфименко, Олена Пчілка, Людмила Старицька-Черняхівська, Марійка Підгірянка, Мілена Рудницька, Марія Омельченко та інші. Проте для кількох поколінь творча спадщина видатного педагога і громадської діячки була недоступною. Ця знана жінка згадувалась у літературі лише як українська буржуазна націоналістка та емігрантка. В історії є багато ще імен незаслужено забутих, замовчуваних, недооцінених або присвоєних чужою культурою…
11 лютого в бібліотеці відбулася цікава і тепла зустріч із письменником, журналістом, доцентом кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка, автором численних літературних творів Олександром Вільчинським.
«Суворий аналітик доби»
(до 125-річчя від дня народження
Підмогильного Валер’яна Петровича,
видатного українського письменника)

Валер'ян Підмогильний «бачив життя до останнього дна», а проте не втратив віри в людину. Не вмів жити, але відведені йому 36 років прожив гідно. Боровся з песимізмом і любив людей. Можна лише уявити, що ще він дав би українській літературі, якщо тільки-но дозрів до творчости, а його шлях нагло обірвали.

