Kyrylo StudynskyЗ плеяди аристократів розуму і духу

 

(150 років від дня народження

Кирила Йосиповича Студинського (1868–1941))

 

    Науковцям добре відомо ім’я Кирила Студинського. Його дослідницький діапазон охоплював загальне мовознавство, слов’янську філологію, українську літературу, історію національного руху, взаємин із поляками та чехами, історію і філософію християнства, патрологію Церкви тощо – всього близько 500 публікацій.


    Кирило Студинський народився 4 жовтня 1868 р. в с. Кип’ячка, що на південний схід від Тернополя. Його батько, о. Йосиф Студинський (1936–1909 рр.) був парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Кип’ячці. За його душпастирства в двох сусідніх селах збудували дві муровані філійні церкви: Св. Юрія у Товстолузі (1901 р.) та Св.Параскеви в Застінці (1907 р.).
   Мати Кирила, Вікторія (1844–1907 рр.), була донькою о. Степана Качали (1815–1888 рр.), пароха церкви Св. Юрія у Шельпаках на Тернопіллі, публіциста, історика, політика та громадського діяча, посла до Галицького сейму та віденського Райхсрату, одного з засновників товариств “Галицько-руська матиця”, “Просвіта” та імені Т. Шевченка (пізніше НТШ), активного галицького народовця, що забезпечив спадкоємність ідей Маркіяна Шашкевича в період від «Весни народів» (1848 р.) до часів розбудови галицької автономії.
   Перші чотири класи Кирило Студинський пройшов у Тернопільській гімназії з польською мовою викладання (1878–1883 рр.). Пізніше навчався та здавав матуру в Академічній гімназії з руською мовою навчання у Львові. Ще в гімназійні роки опублікував у числах 13–14 львівського часопису "Зоря" (1886 р.) першу наукову розвідку під назвою "Дідівська мова", із словничком лірників-жебраків, який охоплював 300 слів. 1894 року цю розвідку Студинський опублікував окремим виданням під заголовком "Лірники".
   Вищі студії проходив на філософських факультетах Львівського (1887–1891 рр.) та Віденського університетів (1891–1893 рр.). У 1894 році здобув титул доктора філософії. Після того ще відбув наукові відрядження у Берліні, Києві та Петербурзі.
   Після повернення 1895 року до Львова викладав руську (українську) мову в гімназіях, співпрацював з НТШ. У 1897–1899 роках працював на посаді доцента української літератури Ягеллонського університету в Кракові, а у 1900–1918-х був професором Львівського університету ім. Цісаря Франца І (у 1918 році навіть став його ректором). Був членом найвищого керівного органу освіти Галичини – Крайової Шкільної Ради (1905–1914 рр.). Брав участь у національних святкуваннях в Наддніпрянщині: відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві (1903 р.) та ювілеї Миколи Лисенка (1904 р.).
   Писав і видавав наукові праці з літературознавства, історії та фолькористики: «"Пересторога": Руський памятник початку XVII віка» (1895 р.); «"Адельфотес": Граматика, видана у Львові в р. 1591» (1895 р.); Geneza poetycznych utworów Markiana Szaszkiewicza (1896); «Пам'ятки полемічного письменства кін. XVI і поч. XVII в.» (1900 р.); «Котляревський і Артемовський» (1901 р.); «Літературні замітки» (1901 р.); Pierwszy występ literacki Pocieja (1902 р.); «До історії взаємин Галичини з Україною» (1906 р.); «З листів П. Куліша до Ом. Партицького» (1908 р.) ; «Польські конспірації серед руських питомців і духовенства в Галичині в роках 1831–1848» (1908 р.); «Листи міністра Фльоріяна Зємялковського до єпископа Івана Ступницького» (1908 р.); «Кореспонденція Якова Головацького 1835–1849 і 1850–1862» (у 2 т., 1905–1909 рр.); «В пятьдесятилітє смерти Т. Шевченка» (1911 р.); «Львівська духовна семинария в часах Маркіяна Шашкевича (1829–1843 рр.)» (1916 р.); «Копітар і Зубрицький» (1918 р.); «Причинки до історії культурного життя в Галичині в 1795–1857 pp.» (1920 р.); «Antigrafe, полемічний твір М. Смотрицького» (1925 р.), «Псевдо-Посланіє Маркіяна Шашкевича» (1935 р.); «Карло Яромір Ербен і Яків Головацький» (1935 р.).
   Свої поезії та оповідання (а також деякі статті) Студинський публікував у часописах під псевдонімами: Батько, Вікторин Кость, Гарбуз Іван, Замора Федір, Зорян, Кість В., Колька, Лаврін Іван, Лівобічний, Літописець, Люнин К., Не-Маковей, Не плазун, але й без трону, Осипович Віктор, Осипович Кость, Провінціал.
   Кирило Студинський займався активною громадською та політичною діяльністю, був одним з керівних членів Християнсько-суспільної партії та співредактором її органу «Руслан» (названим за літературним псевдонімом Маркіяна Шашкевича), редактором видань товариства «Просвіта», головою "Учительської громади", очолював Філологічну секцію НТШ. Після зайняття Львова польська влада вимагала від нього скласти присягу на вірність Польщі. К. Студинський відмовився і був позбавлений посади професора університету. Поляки інтернували його в Баранові та таборі Домб’є біля Кракова. У 1921–1922 роках був він головою тимчасового парламенту ЗУНР – Української Національної Ради.
   Професор Студинський у 1923–1932 роках очолював Наукове Товариство ім. Т. Шевченка. У 1920-х роках співпрацював із науковцями та діячами УСРР, схвально відгукувався про "українізацію". 1924 року був обраний академіком Всеукраїнської академії наук (ВУАН), отримував академічну зарплату. Виїздив до Києва та Харкова, займався розробкою українського правопису 1928 року. Організував візит до Львова наркома освіти УСРР Миколи Скрипника (1929 р.). На 60-річний ювілей Студинського (1928 р.) приїздив до Львова офіційний представник наркома освіти Радянської України, голова «Укрнауки» Юрій Озерський (Зебницький).
   За свої радянофільські симпатії Студинський зазнавав критики не лише від націоналістичних, а й від поміркованих українських політиків. Зокрема, Дмитро Дорошенко дорікав у листі до нього: "Ви приймаєте большевиків як свого роду "законну владу" на Україні, і при тім – українську; а я вважаю її за чужу, ворожу, окупантську. Адже з Вашого погляду приязні стосунки з І. К. Скрипником є річ корисна для української справи, а з мого шкідлива". Бо, на думку Д. Дорошенка, "приязні стосунки з ворогом, запобігання його ласки, це річи шкідливі, бо скріплюють ворога, дають йому моральну підтримку".
   Доходило навіть до побиття вченого членами ОУН та ізоляції його від громадського життя Галичини. Але й дружба з більшовиками виявилася не надто міцною. 4 жовтня 1933 року президія ВУАН під головуванням Олександра Богомольця вивела з числа своїх членів "ворогів трудящих мас" – галицьких науковців Михайла Возняка, Філарета Колессу, Василя Щурата та Кирила Студинського, які нібито "продалися польським поміщикам". А один із чільних більшовицьких діячів, М. Бухарін, обзивав у пресі К. Студинського "шпигуном польської дефензиви" (контррозвідки).
   Але восени 1939 року більшовики про це вже "забули". Студинський знову став професором Львівського університету, його проректором, деканом філологічного факультету, депутатом Народних Зборів Західної України, які він відкривав як найстарший віком обранець. Пізніше Кирила Студинського обрали депутатом Верховної Ради УРСР, академіком АН УРСР. Використовуючи своє становище, вчений не раз намагався допомагати людям, зокрема, на його прохання скасували смертну кару для дівчат, засуджених у "Процесі 59-х".
   Сучасний біограф К. Студинського Андрій Кліш виділив чотири етапи у взаємних стосунках вченого з більшовицьким режимом. Про останній етап дослідник пише: «Вересень 1939 р. – 1941 р. – не маючи ілюзій стосовно радянської влади, К. Студинський значною мірою під тиском обставин вимушено відновив відносини, які будувалися легально. Підтримка дій К. Студинського з боку радянської влади мала прагматичний характер. Використовуючи авторитет вченого для реалізації своїх планів, влада готувала розправу над ним".
   Наприкінці червня 1941 року більшовики вивезли депутата й академіка зі Львова. Не відомо, де і як він закінчив свій життєвий шлях. За однією з версій, Студинського застрелили конвоїри під час бомбардування потягу біля Тернополя.
   У Львові К. Студинський мешкав у власній кам’яниці (формально вона належала його дружині Леонтії) на вулиці П. Хмєльовського (тепер Л. Глібова), 15. На будинку 2007 року встановили пам’ятну таблицю для вшанування трьох видатних його мешканців. Це Анатоль (Наталь) Вахнянин (1841–1908; композитор, педагог, перший голова товариства «Просвіта»); Олександр Тисовський (1886–1968; засновник «Пласту») та Кирило Студинський. Ініціювало встановлення таблиці Львівське обласне об’єднання Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Дошку виготовили за кошти родини Анатоля Вахнянина.


Інформаційний список літератури

 

1.    Студинський К. Хто був автором «Апокрізіса» в році 1599? / К. Студинський  // Українська літературознавча думка в Галичині за 150 років : хрестоматія / за ред. Л. Т. Сеника ; редкол.: Л. Бондар, Д. Гамаш, І. Денисюк [та ін.]. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – Т. 1. – С. 60–77.

 

2.    Древніцький Ю. Суспільно-політична діяльність академіка Кирила Студинського в період утвердження радянської влади в Західній Україні (1939-1941) / Ю. Древніцький // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – Вип. 2. – С. 195–200.

 

3.    Кліш А. Благодійна діяльність К. Студинського (1918–1941 рр.) / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2007. – Вип. 1. – С. 91–95.

 

4.    Кліш А. Внесок К. Студинського у становлення і розвиток наукового товариства імені Шевченка / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка 2005. – Вип. 1. – С. 44–51.

 

5.    Кліш А. Внесок Кирила Студинського у розвиток українського шкільництва в Східній Галичині (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) 48 / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2007. – Вип. 2. – С. 48–52.

 

6.    Кліш А. Громадсько-політична діяльність К. Студинського у 1918–1939 pp. / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. Володимира Гнатюка 2010. – Вип. 2. – С. 104–110. – Бібліогр. в кінці ст.

 

7.    Кліш А. Громадсько-політична і наукова діяльність Кирила Студинського = Public political and scientific activity of Kyrylo Studynskyy / Андрій Кліш // Українська історична біографістика: забуте і невідоме : до 65-річчя ТНПУ ім. Володимира Гнатюка / [за ред. М. М. Алексієвця]. – Тернопіль : Лілея, 2005. – Ч. 1. – С. 155–166. – Бібліогр. в кінці ст.

 

8.    Кліш А. Громадсько-політична та наукова діяльність академіка К. Студинського: історіографія проблеми та джерельна база дослідження / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – ТернопІль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. – Вип. 1. – С. 262–271.

 

9.    Кліш А. Кирило Студинський як дослідник полемічної літератури XVI–XVII ст. / Андрій Кліш // Україна–Європа–Світ : міжнародний збірник наукових праць / редкол.: Ю. М. Алексєєв, Л. М. Алексієвець, М. М. Алексієвець [та ін.]. – Тернопіль : ТНПУ, 2010. – Вип. 5 : Україна–Європа–Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку. – Ч. 1. – С. 220–224. – Бібліогр. в кінці ст.

 

10.    Кліш А. Постать Кирила Студинського на тлі українсько-польських відносин у 20-ті роки ХХ ст. : до 140-річчя від дня народження вченого / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. – Вип. 3. – С. 83–89.

 

11.    Кліш А. Професор Кирило Студинський як шевченкознавець / А. Кліш // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації : матеріали ІV Всеукраїнської наукової конференції, 17 груд. 2008 р. / ТНПУ ім. В. Гнатюка ; Рада молодих вчених і спец. ТНПУ ім. В. Гнатюка ; Студентське наукове товариство ТНПУ ім. В. Гнатюка. – Тернопіль : ТНПУ, 2008. – С. 11–15.

 

12.    Кліш А. Радянофільські погляди К. Студинського / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. – Вип. 2. – С. 166–173.

 

13.    Кліш А. Співпраця Кирила Студинського з діячами "Просвіти": кінець ХІХ – початок ХХ ст. / Андрій Кліш // "Просвіта" в національно-культурному житті українського народу до : 140-річчя з часу заснування : матеріали Міжнародної наукової конференції / за заг. ред. І. С. Зуляка. – Тернопіль : ТНПУ, 2009. – С. 207–211. – Бібліогр. в кінці ст.

 

14.    Кліш А. Формування К. Студинського як особистості, науковця та громадського діяча  / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – Вип. 2. – С. 36–44.

 

15.    Кліш А. Б. Кирило Студинський : життя та діяльність : монографія / А. Б. Кліш ; наук. ред. М. М. Алексієвець. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – 220 с.

 

16.    Кліш А. Міжнародні культурно-освітні та наукові зв'язки Кирила Студинського / Андрій Кліш // Україна–Європа–Світ : міжнародний збірник наукових праць / редкол.: Ю. М. Алексєєв, Л. М. Алексієвець, М. М. Алексієвець [та ін.]. – Тернопіль : ТНПУ. – 2008. – Вип. 1. – С. 156–160. – Бібліогр. в кінці ст

 

17.    Меленчук О. Кирило Студинський – дослідник і популяризатор творчості Тараса Шевченка  / Ольга Меленчук // Слово і час. – 2017. – № 6. – С. 16–22. – Бібліогр. в кінці ст.


Список підготувала Н. В. Галіцька
жовтень 2018., 17 джерел


Додати коментар


Захисний код
Оновити

Ресурси ТНПУ

Інтернет ресурс доступний з мережі ТНПУ

Наукометрія

Ми в соціальних мережах

  Copyright © 2015 ---. 

All Rights Reserved.

canlı bahis Bahis Siteleri bahis siteleri beylikdüzü escort istanbul escort seks hikayesi istanbul escort istanbul escort ataköy escort ataköy escort

porno indir porno seyret porno izle
istanbul escort ataköy escort