«Дві долі, дві Батьківщини, а в серці – біль України»
(100 років від дня народження Яра Славутича)

 

ZhuchenkoGM

 

Моє  серце  в  херсонських  степах,  

У  притаєних  скитських  могилах.  

Я  в  душі  чебрецями  пропах,   

Випасаючи  коней  по  схилах.

Клекотить  запорозький  мій дух,  

Як  невгасна  вулканова  лава…
Яр Славутич


   На мистецьких та наукових обріях українського зарубіжжя бачимо чимало видатних постатей. Серед них – визначний поет, літературознавець, етнограф, мовознавець, перекладач, мемуарист, педагог Яр Славутич (до 1941 року – Григорій Михайлович Жученко). Він був блискучим ерудитом і достеменним естетом, непримиренним борцем-патріотом і палким оборонцем рідного слова й української державності. Письменникові судилося пройти тривалий життєвий шлях (1918-2011), але крізь усі лихоліття і випробування він проніс синівську любов до України та нашої нескореної нації. По праву його нині називають Правдоносцем.

   Яр Славутич побачив світ 11 січня 1918 року на хуторі Жученки в межах села Благодатне Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Долинський район на Тобілевиччині) в сім'ї гербового шляхтича, чий родовід сягав аж до часів Галицько-Волинської держави й особливо прославився за козацької доби. Батька звали Михайлом Олександровичем, матір - Тетяною Филонівною. Саме від них та від дідуся перейняв малий Грицько шану до козацьких традицій, відчуття своєї гідності, непокірну вдачу. Мати, проста селянка, знала й чудово співала українські народні пісні, талановито розповідала казки, захоплювалась поезією Т. Шевченка. Цю любов вона вміло передавала дітям.
   Протягом 1925-1927 р.р. Григорій Жученко навчався в початковій школі в с. Благодатному (перший та другий класи), а надалі в початковій школі села Новошевченкове, яку закінчив у 1930 році. Вже в молодшому шкільному віці він почав віршувати. У нарисі "Початок життєпису" сам автор про це так згадує: "Коли мені пішов дев'ятий рік, дід возив мене до Дніпра, щоб показати пороги. Ми найняли підводу і провели три доби на берегах Славути. На острові Хортиці я, новоспечений "січовик", урочисто склав присягу, проказану дідом - бути найкращим у світі козаком. Там же, стоячи на скелі, на наказ діда я продекламував "Б'ють пороги...". Повернувся додому поетом. Спробував юний літератор свої можливості і в жанрі сатиричного оповідання ("Картяр"), але потяг до творення віршів виявився сильнішим.
    У 1930-1932 р.р. Григорій учився в Гурівській семирічці (п'ятий і шостий класи). Як найстарший із шести дітей Жученків, він допомагав по господарству батькові, який "був фактично хліборобом", бо й дід уже перестав бути шляхтичем, "дворянином", і також трудився на землі, як і всі. Проте на хвилях примусової колективізації і розкуркулення восени 1932 року постраждала й родина письменника. Причиною стала відмова Жученків стати колгоспниками. Звідси й непосильний додатковий "план до двору", який виконати було неможливо. 14-річного Григорія та його батька однієї ночі було арештовано, матір із доньками було геть вигнано з хутора, на який чекала жахлива руйнація. Статки сім'ї були поділені між сільськими активістами. По дорозі на заслання Григорієві пощастило втекти з поїзда побіля Богодухова на Харківщині й повернутися в рідні краї. Гіркими були враження від побаченого - на Україні починався голод і продовжувалась більшовицька вакханалія. Протягом кількох місяців хлопець утратив діда, бабусю і наймолодшу сестричку Галю. Ось його пізніше свідчення: "У той час, коли масово вимирали хлібороби з голоду, несвідомо блукаючи полями в надії знайти торішній колосок чи качан кукурудзи, або викопати мерзлу картоплину, саме в той час дорідне зерно, пограбоване радянською владою в цих же хліборобів, лежало у ворохах і пріло та гнило під дощами, хоч і прикрите брезентами. Я власними очима бачив такі ворохи зерна на станції Долинській і поблизу станції Кривий Ріг. Штучний голодомор, жорстокість і безмежна сваволя представників радянської влади викликали численні стихійні виступи з боку селянства. В одному з таких повстань брав участь і юний Григорій Жученко. Здобуті трофеї (два мішки пшениці) дозволили деякий час протриматись його родині, що поневірялась то в Гурівці, то в Кривому Розі. Григорій вижив, пообіцявши вмираючому дідові Олександрові, що розповість всьому світові про злочини більшовиків на Україні.
  У 1935 році сім'я Жученків, що порідшала за часів голодомору, пережила й радісну подію: повернувся батько з далекої Вологодщини, з заслання. Михайлові Олександровичу вдалося влаштуватись на роботу до радгоспу "Червоний шахтар" конюхом і зібрати туди решту родини. Григорій вирушає шукати щастя до м. Запоріжжя, де навчається на вечірніх курсах, займається самоосвітою, а водночас бере участь у ліквідації неграмотності серед робітників комбінату "Запоріжсталь".
  У вересні 1936 року Г. Жученко вступає до Запорізького педагогічного інституту, чому сприяла його тимчасова праця в минулому пастухом радгоспу "Скотар" на Криворіжчині. Якби у вузі дізнались, що він є сином "розкуркуленого", то двері цього закладу були б зачинені для допитливого юнака. У період навчання в педінституті Григорій бере участь у літературних вечорах, читає власні вірші, збирає фольклорні перлини (пісні, перекази, приказки), глибоко цікавиться історією України, козацькими звичаями, долею свого роду. Ще дитиною він познайомився з визначним дослідником старовини Д. Яворницьким, який гостював на їхньому хуторі, і тепер, уже студентом, захопився науковими розвідками вченого. Хлопця кликали до себе Великий Луг, Хортиця, Жовті Води та інші свідки героїки минулого. Особливо його вразила зустріч у селі Кушугум з кобзарем, від якого почув багато пісень - "А вже років двісті, як козак в неволі", "Ой на горі вогонь горить", "Ой наступила та чорна хмара", "Усі гори зеленіють" та інші. Як згадує письменник, "для мене, тоді студента, це була ніби своєрідна лекція. Бандура ще більше нагострила мою національну свідомість. Я ніби набрався нової сили, нової енергії для боротьби, що вже назрівала"
     Поетичний дебют Григорія Жученка відбувся в 1938 році на сторінках харківського "Літературного журналу" (вірш "Коню мій буланий..."). Поради визначних співців
М. Філянського й В. Сосюри, з якими зазнайомився ще раніше в Запоріжжі, та Т. Масенка і В. Свідзинського, яких стрів у Харкові, допомогли початківцеві обрати вірний шлях у мистецтві, переконатись у своїй творчій спроможності. Найближчою для Григорія стала поезія неокласиків, передовсім М. Рильського і М. Зерова. Молодий письменник свідомо відсторонюється від декларативної прокомуністичної лірики, за що йому часом дорікають, а натомість орієнтується на зразки античного мистецтва і вітчизняної класики, удосконалює свою техніку вислову. У київському журналі "Радянська література" того ж 1938 року з'являються ще вірші Григорія, і це додає йому віри в себе, окрилює, спонукає до нових творчих пошуків.
  У зв'язку з фінсько-радянською війною вуз, де навчався поет, став виконувати функції військового шпиталю, а студентів розіслали на робочі місця. Так, Г. Жученко потрапив до села Ботеве в Приазов'ї, де вчителював кілька місяців. Улітку 1940 року йому видано диплом викладача української мови та літератури, але вже восени мобілізовано до Червоної армії і направлено на навчання до саперно-інженерної школи. Початок війни Григорій зустрів молодшим лейтенантом, що разом зі своїм взводом будував мости на білоруських річках, а потім їх же руйнував у ході відступу радянських військ. Та вже на десятий день війни його дивізія потрапила в оточення. Григорій разом з іншими червоноармійцями створює підпільну групу, яка обрала метою своєї діяльності боротьбу за вільну Україну. В січні 1942 року ця організація переформувалась у Чернігівську Січ, яка завдавала дошкульних ударів ворогам. З 1941 року, ставши підпільником, Григорій Жученко поміняв своє ім'я та прізвище на Яра Славутича. Цей вибір не був випадковим. Адже ще 1940 року М. Рильський взяв на себе редагування першої збірки молодого поета "Слово про Запорозьку Січ", на титульній сторінці якої стояв псевдонім "Славутич". Але не судилося цьому рукописові стати дебютною книгою - спіткала загибель у полум'ї війни. Та публікації в періодиці часів німецької окупації ("Нова Україна") подавались саме під цим іменням. Таким стало й підпільне псевдо поета, яке пізніше, по війні, було задокументалізоване як його офіційне прізвище. І ще одне пояснення, чому
Г. Жученко на початку 1940-х років прибрав інше імення: потрапивши у німецьке оточення разом зі своїм другом-фронтовиком Гурвичем, євреєм, він віддав тому свій паспорт. Адже відомо, з якою ненавистю ставились фашисти до осіб цієї національності.
  Чернігівські січовики підтримували зв'язки з націоналістами Києва, зокрема з Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Іваном Ірлявським. Особисте знайомство з цими полум'яними борцями і відомими співцями надзвичайно вразило Яра Славутича. Тяжким ударом для нього була звістка про розправу гестапівців над київськими патріотами в Бабиному Яру. Стільки ще трагічних сторінок війни довелось перегорнути і перестраждати письменникові!
  З наближенням східного фронту Чернігівська Січ розформовується, її вояки продовжують боротьбу в лавах УПА, займаються підпільною роботою в Галичині. Так восени 1943 року Яр Славутич потрапляє до Львова, а влітку 1944 р. виїздить на Захід: Катовіце, Брно, Прага, Берлін, Ваймар, Авгсбург… Арешти, втечі, табори і, нарешті, американська зона в Баварії.         Протягом 1945-1946 р.р. письменник був слухачем Українського вільного університету в Авгсбурзі, взяв участь у заснуванні Мистецького Українського Руху (МУР). З'являються друком перші збірки поета: "Співає колос" (1945) та "Гомін віків" (1946). Яр Славутич видає і редагує журнал "Заграва" в Авгсбурзі, а згодом працює в редакції часопису "Арка" в Мюнхені.   В 1948 році письменник одружується з Вірою Цибар, що була родом з Мелітопольщини. Того ж року виходить у світ третя збірка Яра Славутича "Правдоносці".
З 1949 р. письменник з дружиною живе в США, в Філадельфії, де вчителює в суботній та вечірній школах, працює в палітурні. У 1950 р. в Німеччині вийшла його четверта книга лірики "Спрага", а в Америці опубліковано критичний огляд "Модерна українська поезія: 1900-1950". Протягом 1953-1955 рр. Яр Славутич мав студії в Пенсильванському університеті, в Філадельфії, де отримав науковий ступінь магістра (1954), а згодом доктора філософії (1955).
У 1955-1960 рр. поет займався викладацькою роботою в Американській військовій школі мов у Каліфорнії, в Монтереї. В цей період з'явилась друком книга "Розстріляна муза" (1955), присвячена визначним українським митцям, що зазнали репресій. У 1958 р. побачило світ перекладне видання "Вибрані поезії" Джона Кітса.
В 1960 р. Яр Славутич переїздить з Каліфорнії до Канади, де обіймає посаду професора Альбертського університету протягом більш як двох десятиліть. Виходять наступні поетичні збірки співця "Оаза" (1960), "Маєстат" (1962), "Завойовники прерій" (1968), "Мудрощі мандрів" (1972), "Живі смолоскипи" (1983). Продовжують з'являтись у світ і наукові праці "Велич Шевченка" (1961), "Шевченкова поетика" (1964), "Українська поезія в Канаді" (І976) та ін. У 1983 році Яр Славутич вийшов на пенсію, але й до сьогодні поєднує літературну, наукову, педагогічну, видавничу, перекладацьку справу. З 1990 року він часто відвідує Україну, де провадить просвітницьку і доброчинну діяльність. Тут у добу незалежності опубліковано десяту збірку поезій "Шаблі тополь" (1992; 1995), двотомник (1994) та п'ятитомник зібраних творів (1998), здійснено численні перевидання попередніх книг. У 1990 році засновано благодійний фонд Яра Славутича, кошти якого ідуть на підтримку і піднесення літературно-мистецької, наукової, видавничої справи. За свою подвижницьку працю на терені художньої творчості, науки, педагогіки письменник відзначений преміями Літературного фонду імені
І. Франка (Чикаго), Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук, золотою Шевченківською медаллю, преміями імені Д.Яворницького (Січеслав) та імені Д. Загула (Чернівці). Він є дійсним членом Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Канаді, Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. У 1998 році Яра Славутича нагороджено відзнакою президента України - орденом "За заслуги" III ступеня.
   Помер в Едмонтоні 4 липня 2011 р., похований на цвинтарі св. Михаїла. Ім’я – Яр Славутич – поет обрав на згадку про рідні краї. Сила характеру, успадкована від предків, кипуча діяльна натура допомогли і вижити, і досягти вершин у творчості.

 

Бібліографічний огляд літератури

 

1

   Славутич Я. Твори : в 2 т. / Яр Славутич. - Київ : Дніпро, 1994

 

Т. 1. Поезії. – 671 с.

 

   До першого тому вибраних творів Яра Славутича, відомого українського поета, лауреата першої та другої премій українського літературного фонду ім. І. Франка в Чикаго, премії Д. Яворницького в Січеславі та інших нагород у Канаді, ввійшли поезії, написані автором з 1938 по 1993 рік в Україні і в багатьох країнах світу, де йому довелось перебувати.

 

Т. 2. Поеми. Переклади. – 365 с.
  

   У другому томі вміщено оригінальні поеми Яра Славутича, а також переклади поезій, переважно англійських та американських авторів.

2

   Славутич Я.  Вибрані поезії = Poemi Scelti / Яр Славутич ; пер. іт. Іван Трушіні. – Львів : Каменяр, 1996. – 52 с. – Укр. та іт. мовами.

 

  До збірки увійшли деякі поезії Яра Славутича в італійському перекладі Івана Трушіні.
  Ілюстрації та екслібрис Яра Славутича, що в цьому виданні, виконав мистець Емануїл Храпко, а бюст автора, уміщений на початку збірки, створив мистець Петро Кулик 1992 року.

3

   Славутич Я.  Живі смолоскипи : поезії / Яр Славутич ; вступ. ст. Володимира Жили. – Львів : Каменяр, 1992. – 95 с.

 

  Дев’ята збірка поета, – це емоційна прометеїстська лірика, насичена найгострішими проблемами визвольної боротьби. Палка любов до свого народу і посилена турбота про його майбутнє злиті в цій книжці в єдиний, новий стоп. Поетична майстерність і глибокий зміст багатьох інвектив переносять нас у світ трагічних подій і суперечностей радянської дійсности. Поет розкриває нові грані поняття краси й ваги людського життя з погляду вічности, показує ці концепції на долі «живих смолоскипів».

4

   Славутич Я.  Меч і перо : вибрані дослідження, статті та огляди / Яр Славутич. – Київ : Дніпро, 1992. – 414 с.  

 

  До цієї книжки увійшли  літературознавчі праці Яра Славутича про образ Гетьмана П. Сагайдачного в літературі, про поезію І. Мазепи, про класиків української літератури – Г. Сковороду, Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, В. Стефаника, а також про письменників, імена яких були вилучені з нашої літератури: В. Лепкого, В. Свідзинського, Є. Маланюка. Михайла Ореста, Оксану Лятуринську, І. Світличного, В. Стуса.
  Видання розраховане па широке коло читачів.

5

   Славутич Я.  Місцями запорозькими : нариси та спогади / Яр Славутич. – 3-тє вид. – Едмонтон : Славута, 1985. – 63 с.

 

   Третє книжкове видання «Місцями запорозькими» виходить у світ із додатками – спогади про голодомор 1932-33 років на запорізьких землях та інші нариси, що стосуються теми. Додано також травелог (подорожні записи) «Козак та Амазонка», що з'явилися окремим виданням 1973 р., після вміщення в часописі «Українські вісті» (Едмонтон).
   Згідно з давньою традицією, автор уживає лексичні форми – Запорожжя, запорожець, запорозький, по-запорозькому – для історичних понять, а для сучасних – місто Запоріжжя, запоріжець, запорізький, по-запорізькому.

6

   Славутич Я.  Розстріляна муза / Яр Славутич. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Либідь, 1992. – 184 с.  


   Доктор Яр Славутич, професор Альбертського університету в Едмонтоні (Канада) – автор першого в світі мартирологу української літератури, що був надрукований у 1955 р. в Детройті (США) під назвою «Розстріляна муза». Працюючи над ним ще в Україні під час війни, Яр Славутич склав тоді список близько 200 поетів, письменників і літературознавців, розстріляних у в'язницях чи замучених на каторжній праці в масових таборах смерті. До списку були додані 26 нарисів про визначних поетів.
   Дане видання «Розстріляної музи» доповнене й поправлене: списки жертв сталінського устрою та німецько-гітлерівських загарбників тепер становлять 481 чоловік, збільшено кількість нарисів про поетів, збагачено зразки творчості. Таким чином, книжка виконує роль антології.
   Для науковців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією української літератури.

7

   Славутич Я.  Слово про Запорозьку Січ : вірші, поема / Яр Славутич. – Дніпопетровськ : Січ, 1991. – 31 с.

 

  До книги українського науковця і письменника, який жив у Канаді, увійшли вірші та поема, присвячені героїчному минулому нашого народу, подвигам запорізьких козаків.

8

   Славутич Я.  У вирі багатокультурности : спогади учасника / Яр Славутич. – Едмонтон : Славута, 1988. – 224 с.

 

   Видання складається з двох розділів. У першому – особисті спогади про останні ЗО років, прожиті в Едмонтоні, що співпали з добою багатокультурности Канади
  У другому розділі показано тло, на якому діяв автор цих спогадів. Тут засвідчено значну освітню, культурну й суспільно-громадську працю українців Едмонтону та почасти всієї провінції Альберти. Відомості про активність різноманітних самодіяльних гуртків і фотознімки отримано від них самих. Віддзеркалено також творчість альбертських мистців, що ласкаво згодилися на вміщення репродукцій їхніх картин та інших мистецьких творів.

9

   Славутич Я.  Українська література в Канаді : вибрані дослідження, статті й рецензії / Яр Славутич. – Едмонтон : Славута, 1992. – 336 с.

 

  Збірник складається з досліджень і статей про творців українського письменства в Канаді. Це перша україномовна дослідницька праця, де охоплено далеко не повний обсяг визначних поетів і письменників. З огляду на канадську причетність, до збірника включено деякі матеріали на мовні теми чи споріднені з ними. Залучено також відгуки на видання тих авторів, що час від часу лише гостювали в Канаді, живучи постійно в США, Австралії, Англії.

10

   Назаренко Т.  Правди потужний спалах : поетична творчість Яра Славутича / Тетяна Назаренко. – Львів : Каменяр, 1996. – 144 с.

 

  Науково-популярний нарис висвітлює життя і творчість відомого українського поета, літературознавця Яра Славутича. Перша спроба більш-менш докладного аналізу творчого доробку автора, а також одна з найперших, присвячених літературі української діаспори.
   Для масового читача.

11    Проблеми творчості Яра Славутича: жанри, поетика текстів, мовна палітра : науковий збірник матеріалів методичного семінару / відп. ред., упоряд. М. П. Ткачук ; редкол.: М. П. Ткачук, О. Д. Гнідан, Р. Т. Гром'як [та ін.]. – Тернопіль : ТДПУ, 1997. – 134 с.

  Доповіді та повідомлення учасників науково-методичного семінару, присвяченого творчості українського поета з діаспори Яра Славутича, розглядається творчий доробок митця, досліджується жанрова система, поетика текстів, мовне багатство палітри письменника, а також методичні аспекти вивчення його творів у школі.
12    Сорока П. І.  Поетичний світ Яра Славутича : монографія / Петро Сорока. – 2-ге вид., допов., об’єднане з розвідкою "Моя доба" Яра Славутича". – Тернопіль : Джура, 2001. – 308 с.

   У монографії розглядається творчість відомого українського поета і вченого з Канади, автора кільканадцяти збірок поезій, епопеї «Моя доба», п'ятитомника вибраних творів, літературознавчих збірників «Розстріляна Муза», «Меч і перо», «Українська література в Канаді», спогадів «Місцями запорозькими», «У вирі багатокультурности», сімох підручників з української мови для англомовних студентів і самоосвіти.
   Твори Яра Славутича аналізуються в контексті розвитку української літератури другої половини XX століття і в типологічних зіставленнях із радянською літературою.
   Книга розрахована на літературознавців, викладачів вузів, студентів-філологів, учителів-словесників, усіх, хто цікавиться розвоєм літературного процесу.

 

Огляд підготувала
Беновська І. В. (13 джерел)
січень 2018

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Ресурси ТНПУ

Інтернет ресурс доступний з мережі ТНПУ

Наукометрія

Ми в соціальних мережах

  Copyright © 2015 ---. 

All Rights Reserved.

escort ataköy bahis siteleri www.canlibahist.com beylikdüzü escort istanbul escort istanbul escort atakoy escort seks hikayesi istanbul escort